Рятуючись від серпневої спеки, школярі та випускники ліцею разом із заступником директора Степаном Найчуком вирішили шукати прохолоди в Карпатах: у густій зелені бескидських лісів, у приємній прохолоді дзвінких гірських струмків, у шепоті літнього вітру поміж вершин, у шумі карпатської грози, у глибокій безодні нічного зоряного неба, у дивовижному світлі заходу та світанку.
Гора Парашка вже давно стала найулюбленішою вершиною юних мандрівників ліцею. І скільки б ми на неї не піднімалися, вона завжди зустрічає нас іншою. Юні мандрівники з легкістю подолали вже добре знайомий підйом із села Коростів до вершини гори. Вправно розставили намети, приготували обід, облаштували табір. І, мабуть, було б дивно, якби за прогнозу абсолютно безхмарного неба гори не накрила гроза. Але ця гроза була особливою. Ставши непроглядною стіною з північно-східного боку хребта, на противагу променям сонця, що збиралося вже за обрій, вона утворила яскраву подвійну веселку. А на завершення, затягнувши гори димкою, подарувала неймовірної краси захід.
Коли на табір опустилася ніч, почалася найромантичніша частина подорожі. Спершу була смачна вечеря та душевні розмови біля багаття. Згодом ліцеїсти занурилися в таємниці космосу — слухали розповіді про сузір’я та походження їхніх назв. Головним видовищем ночі стало полювання за метеорними потоками Персеїди та Дельта-Аквариди. Дивлячись у глибоку безодню нічного неба, кожен загадав своє найзаповітніше бажання під зорепадом та помріяв про майбутні вершини.
Наступний день розпочався рано — із зустрічі перших променів сонця просто на вершині. Зарядившись енергією нового дня, мандрівники згорнули табір та вирушили до фінальної точки своєї подорожі — знаменитого водоспаду Гуркало, де змогли остаточно сховатися від літньої спеки в прохолодних карпатських водах.
Цей похід став для молоді ліцею не лише порятунком від серпневої спеки, а й незабутньою пригодою, яка ще сильніше об'єднала друзів та надихнула на нові туристичні звершення.
А ще ця мандрівка стала знаковою для всієї команди, адже саме тут ліцеїсти нарешті офіційно закріпили назву свого товариства мандрівників — «Бойкі».
Най нас є!
Дякуємо ЗСУ!
Дякуємо громаді за надану можливість мандрувати рідним краєм!
