У перший день весни восьмикласники разом із класним керівником Дирів Г.Я., шкільною медсестрою Паєвською Я.М. та заступником директора Найчуком С.С. у рамках роботи туристичного гуртка відвідали вітрову електростанцію у селі Орів та оглядову вежу на вершині гори Цюхів верх (939 м.). І хоча ми планували поїздку з метою наочно закріпити тему "Електричний струм та відновлювальні джерела енергії" на прикладі роботи нововстановленої вітрової станції, що є найпотужнішою у своєму роді на заході України, а також подивитися на красу довколихніх сіл і міст Дрогобицького і Стрийського районів, у погоди буди інші плани на сьогодні.
Охоронець станції зустрів нас із щирою посмішкою та ще більш щирим побажанням: "Прошу, проїжджайте, але на що ви будете дивитися!?" У гущі карпатського туману ми могли добре бачити не далі 20 метрів. Але ж ми туристи бувалі, досвідчені. Доїхавши до першого вітряка, чи правильніше казати, до обрисів його опори, вийшли, і тут нам всім просто перехопило дух. Посеред великої маси густого волого гірського повітря, наче у дивних художніх фільмах, раз по раз виринали велетенські лопаті металевих велетнів-вітряків. Тут діти послухали розповідь про принципи роботи сучасних вітряків, про три основні правила, яких дотримуються при їх створенні. Обговорили розміри вітряків, що встановлені в Орові, потужність цієї електростанції та приблизно підрахували, скільки домогосподарств вона може забезпечити електроенергією. Ну, і як завжди, був час на фотографії.
Наступним пунктом у сьогоднішньому маршруті була оглядова вежа. Проїхавши найдовшу вулицю України у селі Орів (вулиця Т. Шевченка має протяжність 14 кілометрів), біля мостика через річку Стинавка учні та їхні наставники вийшли на гірський маршрут. Дорогою до вершини туман не те щоб не покидав нас, а навпаки, намагався накрити своєю густою білою ковдрою. І вже виникали розмови про те, що побачити нам не вдасться нічого, тай даремно втомимося, але... Діставшись до вершини Цюхів верх, ми, без перебільшень, опинилися посеред безкрайого білого моря, яке покрило долини з обох боків хребта. Суцільна біла перина сховала все довкола: і високі будинки Трускавця, і блискучі бані церков Стрия та сіл нашої громади. Тільки велична Парашка, все ще вкрита снігом, виглядала зліва та вершини п'ятьох вітряків справа, які своїми лопатями наче збивали пухку масу цієї природньої краси.
Біля вежі учням розказали про історію походження назви села Орів та про те, чому саме у такій формі побудована вежа з точки зору математики. Діти почергово піднялися на вершину 15-мерової споруди та зробили там пам'ятні фото.
Дорога до автобуса була, як завжди, сповнена планів на майбутні подорожі.
Щиро дякуємо відділу освіти, молоді, спорту, культури і туризму Грабовецько-Дулібівської сільської ради за надану можливість подорожувати.
Дякуємо ЗСУ за можливість бути у безпеці.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.