22 березня учні ліцею вдруге підкорили найвищу вершину Львівської області – гору Пікуй (1408 м). День видався сонячним і майже безвітряним, що зробило мандрівку особливо приємною. Спочатку стежка вела нас через ліс, де ми натрапили на перші весняні квіти – ніжні проліски та первоцвіти, які наче голками пробивалися крізь залишки снігу. Чим вище піднімалися, тим більше снігу ставало довкола. На висоті понад 1200 метрів буковий ліс закінчився, а перед школярами відкрилися північно-східні пологі схили Верховинського Вододільного хребта почергово вкриті то снігом, то густими чагарниками чорниці і брусниці. Ця частина маршруту видалася найважчою. Вкриті кригою снігові намети змушували юних мандрівників час від часу ковзати та падати, а густі чорниці заплутували їхні втомлені ноги. Але ці труднощі дітей не злякали і вже за декілька хвилин чудові краєвиди й захоплюючі панорамами Карпат зняли всі вагання та сумніви щодо доречності цього походу. Неймовірно красиві Полонина Руна та смугаста Боржава, Остра гора і такі близькі польські Бещата, вже майже рідна Парашка і блакитне, чисте та прозоре карпатське небо заворожували серця школярів.
На вершині, вже традиційно, ми зробили спільне фото,
відпочили та зробили невеличкий перекус. Тут учні послухали легенду про нещасливе
кохання гусляра Павла до пихатої Даяли, поговорили про важливість перевалу
Руська путь у княжі часи, дізналися чому хребет Пікуя називають Вододільним. Не
забули також скористатися нагодою в середині весни спуститися із засніжених
схилів вершини на імпровізованих «санчатах».
Ця березнева подорож до засніженого Пікуя виявилася
ідеальним поєднанням зимових пригод, гірських контрастів та весняної краси які
ще не раз відгукнуться приємними спогадами у пам’яті ліцеїстів.
Дякуємо ЗСУ.
Дякуємо громаді за можливість мандрувати.
